У 2005 році астронавт NASA Джон Філліпс провів пів року на Міжнародній космічній станції. Приблизно на третьому місяці польоту він помітив дивну річ: Земля в ілюмінаторі, той самий вид, заради якого люди мріють про космос, почала розпливатися. Деталі, які він легко розрізняв у перші тижні, ставали нечіткими.
Додому Філліпс повернувся із зором приблизно 0,2. До польоту в нього була ідеальна одиниця. Простіше кажучи, те, що здорове око бачить із тридцяти метрів, йому доводилося розглядати з шести.
Спочатку все списали на вік. Астронавти здебільшого люди за сорок, а саме в цьому віці зір зблизька природно слабшає. Тож скарги на розмитий текст, які лунали ще з перших десятиліть пілотованих польотів, вважали звичайною віковою далекозорістю, і екіпажам почали давати в політ запасні окуляри «на всяк випадок». Але Філліпса обстежили по-справжньому: МРТ, сканування сітківки, неврологічні тести, люмбальна пункція. І стало зрозуміло, що вік тут ні до чого. Його очі буквально змінили форму.
На Землі гравітація постійно тягне кров і рідину вниз, до ніг. У невагомості цієї сили немає, і близько двох літрів рідини переміщуються у верхню частину тіла й голову. Саме тому в перші дні на орбіті астронавти мають набрякле обличчя й відчуття закладеного носа. Те, що здається легким дискомфортом, для очей виявляється серйозним навантаженням.
Рідина тисне на очне яблуко ззаду, і його задня стінка поступово сплющується. Око стає трохи коротшим, а для оптичної системи навіть частки міліметра вирішальні: фокус зміщується за сітківку, і людина стає далекозорішою. Водночас переповнюються кров'ю судини судинної оболонки, і на ній з'являються складки, схожі на зморшки. Набрякає диск зорового нерва, тобто місце, де нерв входить в око.
На Землі ми щодня встаємо, сідаємо, лягаємо, і тиск в організмі постійно перерозподіляється. У космосі такого «перезавантаження» немає: рідина залишається в голові всі місяці польоту без перерви.
У 2011 році офтальмологи NASA на чолі з Томасом Мейдером описали сім таких випадків після шестимісячних місій. У всіх були схожі зміни: набряк диска зорового нерва, сплощення очного яблука, складки судинної оболонки, погіршення зору зблизька. Спершу проблему пояснювали лише підвищеним внутрішньочерепним тиском, але картина виявилася складнішою. Так явище отримало нинішню назву SANS (Spaceflight-Associated Neuro-ocular Syndrome) — нейроофтальмологічний синдром космічного польоту.
Сьогодні це вже не поодинокі історії. Ті чи інші ознаки SANS знаходять більш ніж у чотирьох із п'яти астронавтів NASA, які провели на орбіті кілька місяців. І частина змін не минає одразу після повернення: набряк нерва в окремих випадках тримався понад пів року, а складки й зміщення рефракції зберігалися роками.
Добра новина в тому, що досі жоден астронавт не втратив зір остаточно. Але попереду політ на Марс, який триватиме не місяці, а роки, тому космічні агенції шукають захист. На орбіті вже є апаратура для сканування сітківки, а екіпажі беруть окуляри з різною силою лінз, щоб підлаштовуватися під зміни зору. Тестують пристрої зі зниженим тиском навколо нижньої частини тіла, які відтягують рідину до ніг, манжети-«браслети» на стегна, що затримують частину крові в ногах, і навіть комплекс вітамінів групи B: частина досліджень пов'язує схильність до набряку зорового нерва з особливостями обміну речовин.
Добра новина в тому, що досі жоден астронавт не втратив зір остаточно. Але попереду політ на Марс, який триватиме не місяці, а роки, тому космічні агенції шукають захист. На МКС є апаратура для сканування сітківки прямо на орбіті, а екіпажі беруть окуляри з різною силою лінз, щоб підлаштовуватися під зміни зору. Тестують пристрої зі зниженим тиском навколо нижньої частини тіла, які відтягують рідину до ніг, манжети-«браслети» на стегна, що затримують частину крові в ногах, і навіть комплекс вітамінів групи B: частина досліджень пов'язує схильність до набряку зорового нерва з особливостями обміну речовин.
А що це означає для нас, тут, на Землі? Лікарі помітили, що SANS дуже схожий на ідіопатичну внутрішньочерепну гіпертензію — земний стан, при якому теж набрякає диск зорового нерва, сплющується задня стінка ока й утворюються ті самі складки. І так само, як Філліпс, людина довго може не підозрювати, що з очима щось не так. Зір падає поступово і без болю, а набряк зорового нерва видно лише під час огляду очного дна.
Якщо ви помітили, що стало важче читати зблизька, що текст «пливе» або що зір погіршується разом із частими головними болями, не варто одразу списувати все на вік чи втому. Астронавтам, щоб помітити зміни, знадобилася ціла орбітальна станція. Нам вистачить одного візиту до офтальмолога — наприклад, у центрі «Ваш зір».
